"Гарматні гроші" із Садагури
Однією з найколоритніших сторінок історії міста Чернівців є карбування у його теперішній складовій - Садгорі - монет, сировиною для яких слугували трофейні турецькі гармати. Обставини виникнення Садагурської монетарні тісно переплетені з перипетіями російсько-турецької війни 1768-1774 рр., яку обидві імперії вели за право одноосібно контролювати Дунайські князівства: Молдову і Валахію. 1769 року, після здобуття Хотинської фортеці, російська армія окуповує територію обох князівств, і тут на кілька років запроваджується військова адміністрація. Утримання численного війська, навіть в окупованій країні, вимагало значних коштів. Із огляду на невизначений статус Дунайських князівств, тут не стали запроваджувати до обігу загальнодержавну російську монету, натомість вдалися до випуску грошей для особливих обставин воєнного часу. В цій справі головнокомандувач Дунайською армією генерал-фельдмаршал граф П.О.Рум'янцев вирішив скористатися досвідом попередників під час Прусської кампанії. Сировиною для карбування монет обрали трофейні турецькі гармати - переважно мідні та бронзові.
Практичне втілення цього задуму П.Рум'янцев передав у приватні руки. Відкуп на карбування монет отримав прибулий із Речі Посполитої саксонський барон і польський шляхтич Петро-Миколай Гартенберг-Садогурський, який мав багатий і неоднозначний досвід випуску грошей. 24 лютого 1771 р. Гартенберг отримав від військової адміністрації привілей на карбування спеціальної мідної монети. Цей документ є відправним для встановлення місця і часу Садагурської монетарні. У привілеї визначалося конкретне місце випуску грошей - Ясси, тодішня столиця Молдови. Однак через різні обставини це стало майже нездійсненним. Дореволюційний російський нумізмат П. фон Вінклер опублікував ряд цікавих документів із історії карбування "гарматних грошей" у Садагурі. Щодо розташування монетного двору, вчений зауважив, що військова адміністрація дозволила Гартенбергу переробляти гармати на гроші у "принадлежащему барону местечке Садогура (по-молдавски Рогожня)". Готуючи архівні документи до друку Вінклер пішов за помилкою, допущеною, очевидно, свого часу кимось із окупаційної адміністрації. Насправді мало бути: "поблизу Рогожні", тобто сучасної Рогізни, яка нині входить до складу Садгірського району Чернівців.
Якби Садагура на час надання привілею вже існувала, то цілком імовірно, що її ім'я вписали би до документа навпроти місця карбування. Але такого поселення ще не було. З'ясувавши неможливість випуску монет у Яссах, Гартенберг почав шукати інше придатне для цієї справи місце. Його вибір випав на "букату землі" між селами Рогізною та Жучкою - багатою на ліс та воду, неподалік від старого торговельного шляху і в глибокому тилу російської армії. Барон ще раніше викупив цю землю в місцевих дрібних землевласників - резешів. Отож він привіз сюди першокласних майстрів-монетарів із Німеччини і заклав монетарню - до речі, перше промислове підприємство на Буковині. Довкола нього виросло й поселення. Окрім фахівців монетної справи, тут обжилися ковалі, будівельники, кравці, пекарі, пивовар і навіть каретний майстер.
Якість продукції монетарні Гартенберга дозволяє говорити про досить високий професіоналізм монетних майстрів. Хто конкретно працював на монетарні? Відповісти на це питання допомагають як сама продукція монетного двору, так і документальні матеріали.
П. фон Вінклер в своєму дослідженні відзначив, що монетарем у Садагурі був майстер на прізвище Штокман. Перегляд матеріалів, пов'язаних із нумізматикою Польщі у ХVІІІ ст., підтверджує цю інформацію. З'ясувалося, що Ян Крістіан Штокман з'явився на Варшавській монетарні саме 1774 р., тобто коли припинила свою діяльність Садагурська, й одразу ж був зарахований на відповідальну посаду пробірника. Досвід роботи він, очевидно, набув, працюючи у Гартенберга. До речі, Штокман був засновником цілої династії варшавських монетарів. Його сини плідно працювали у пізніший час на Варшавському монетному дворі.
З інших осіб, причетних до Садагурської монетарні, відомо ім'я різчика штемпелів для пам'ятних медалей Фредеріка Комстадіуса. Він же згадується і серед головних власників нерухомості в маєтку Садагура після приходу австрійських військ. Цілком очевидно, що Ф.Комстадіус був головним різчиком штемпелів не тільки медалей, але і монет. В історіографії набула поширення версія, за якою Ф.Комстадіус - це місцевий українець Константіус-Константинюк, який виготовляв штемпелі для монет і допустив помилки у написах. Проте вона не має поки що жодних підтверджень.
Відомо також, що до підприємства Гартенберга мав відношення майстер на ім'я Іоган Хрістіян Валентин. Він спеціалізувався на виготовлені дзвонів при монетному дворі. Його ім'я збереглось на дзвонах, які до того були в монастирській церкві на Горечі (околиця Чернівців). На одному з них латиною було написано: "Мене зробив Іоган Хрістіан Валентин в Садагурі в році 1773", а далі церковно-слов'янською: "На честь Святої Трійці і для возвеличення Діви Марії, в місті її народження Горечі, відлито цей дзвін в Садагурі при Петрі бароні фон Гартенберзі на кошти високошановного ігумена цієї обителі Артимона Кініцького в році 1773". А на другому, меншому за розмірами, дзвоні були такі написи, лише церковно-слов'янською: "Мене зробив майстер Іоган Хрістіан Валентин в Садогурі в році 1774" і далі "На честь народження святої Діви цей дзвін відлили завдяки отцю Артимону для обителі Гореча, ігумена цієї обителі, під покровительством пана барона Гартенберга".
До монетного двору певне відношення мали ще дві особи, які згадуються у документах. Це Август Якоб Дьорінг - можливо, управитель монетарні та Іоган Готфрід Лебрехт Ман. Вони володіли значним нерухомим майном у Садагурі. Згадані постаті були, очевидно, довіреними особами або компаньйонами барона Гартенберга.
Десь у серпні 1771 р. сюди привезли першу партію сировини: розбиті турецькі гармати з Хотина вагою в тисячу пудів. Загалом на монетарню доставили близько 32,5 тисяч пудів (532350 кг) міді. За відомістю начальника артилерії 1-ої армії генерал-майора Тургенєва, трофейні гармати були привезені з Хотина, а також Ясс, Полонного (Хмельницька обл.), Бухареста, Фокшан, Бендер та Кілії. Майже половину металу було привезено з Хотина: саме гармати цієї фортеці в основному і перероблялися у дзвінку монету.
У грудні 1771 року Садагурська монетарня випустила свою першу продукцію - гроші. В основному це були монети двох номіналів: пара чи парник (який мав курс 3 російські деньги або півторакопійки) та двопарник (прирівнювався до З копійок), окрім того на перших порах карбувалися деньги та інші пробні номінали. Доставленої сировини металу мало вистачити на випуск монети на суму понад 700 тисяч рублів.
Відкарбовану монету Гартенберг здавав у Дивани князівств: спершу Молдавського, а потім і Валахського. Диванам було суворо наказано з боку російського командування "...делаемую под гербом обоих княжеств бароном Гартенбергом монету принимать по изображенной на ней цене", зараховуючи до сум вістерій та використовувати як платню підрядчикам та "...в народ, а взамен полученных денег тот час же передавать в походный комисариат из диванных сум золотой и серебрянной монетой". Контроль над фінансовою діяльністю князівств був покладений на бригадира Мадера, який мав пильнувати за Валахським князівством та генерал-майора Римського-Корсакова - за Молдавським.
Перший транспорт із відкарбованою монетою прибув до моладавського Дивану в червні 1772 р. Він доставив перші 10 тисяч рублів у новій монеті. Потім пішли й інші. Незабаром всі наявні гроші князівств уособлювались лише в мідній садагурській монеті. А всю золоту і срібну монету, отриману за різні відкупи (у першу чергу за соляний "окну"), ясський Диван змушений був здавати до похідного комісаріату.
Річ у тім, що в Дунайських князівствах у ХVІІІ ст. основу грошового обігу складали переважно срібні, рідше золоті монети Туреччини та ряду європейських країн. Поряд із турецькими левами та їхніми фракціями у грошовому обігу функціонували монети Австрії, Нідерландів, Рагузи (Дубровника), німецьких земель та Росії.
Садагурську монету обмінювали на золоту і срібну. Натомість її прийом у казначейство армії був суворо заборонений, за чим пильнував особисто фельдмаршал Рум'янцев. Тож садагурська монета від самого початку мала всі ознаки "військових грошей" і призначалася тільки для викачування з населення повноцінної монети та продуктів.
Між тим монетарня у Садагурі напружено працювала. В середньому за місяць на ній карбувалося до 24 тисяч рублів. За день на підприємстві зазвичай перероблялося у монету до 40 пудів (655,2 кг) гарматного металу. На травень 1773 року монетарня відкарбувала монет на суму близько 407 тисяч рублів. Щоправда, не вся монета була доставлена до вістерій. Тим не менш П.О.Рум'янцева не влаштовували прибутки від "гарматних грошей". І весною 1773 р. був виданий новий привілей на карбування монети такого ж типу, який після кількох перепродаж знову ж потрапив до Гартенберга. У такий спосіб у руках барона було зосереджене все карбування молдавсько-валахської монети. За другим привілеєм Гартенбергові наказувалося спершу відкарбувати 500 тисяч рублів мідною монетою.
На підприємстві барона, крім гармат і дзвонів, виготовляли також різні побутові речі: котли, ступи, посуд і т.д. Можливо, що саме один з виготовлених там предметів - велика бронзова ступка вагою 10 кг, трапився під час риття котловану під універмаг в центрі сучасної Садгори.
21 липня 1774 р. Росія уклала з Османською Портою Куйчук-Кайнарджийський мир, за яким князівствам надавалася автономія під зверхністю Туреччини. Російські війська повинні були покинути землі обох князівств. Напередодні виведення армії фельдмаршал Рум'янцев вжив усіх заходів для якнайшвидшого обміну Диванами мідної "гарматної" монети на золоту та срібну. Римський-Корсаков та Мадер отримують суворі інструкції прискорити обмін і змусити орендарів платити до вістерій лише монетою з благородних металів.
Примусовий курс "гарматних грошей" закономірно призвів до фінансової кризи у князівствах. Адже вістерії та армійські підрозділи розраховувалось з населенням лише мідною монетою, а взамін вимагали гроші з благородних металів. У зв'язку з цим мідні "парники"і "двопарники" почали обезцінюватись, а постійне їхнє збільшення в обізі зумовлювало ріст інфляційних процесів. Відкупщики князівств намагались стабілізувати ситуацію і покращити своє становище. Для цього вони звернулись 25 червня до фельдмаршала з петицією, в якій прохали дозволити частину грошей вносити до вістерій у мідній монеті, чи хоча б не обмінювати вже внесені мідні гроші на повноцінні монети, тому що "они получали от плательщиков медью. А заключая с казной контракты, разумели платежи всякой монетой, в том числе и медной". На що Рум'янцев відповів із військовою прямотою, наказавши начальнику військових команд полковникові Тутолміну: "...что касается недоимок, взыскивать немедленно, не принимая пустых оговорок", і дозволив застосовувати екзекуції.
Сергій Пивоваров,
Ігор Чеховський,
доценти ЧНУ ім. Ю.Федьковича
