Для колекціонерів

Золоте озеро Потоцьких

Граф Станіслав-Фелікс Потоцький у XVIII столітті був одним із найбагатших людей Європи. Свою резиденцію він розташував в українському містечку Тульчині, що на Вінниччині. З цим маєтком пов'язані численні легенди про сховане тут золото Потоцьких.

Таємне вінчання

Тульчин розташований у мальовничому куточку на правому березі річки Сільниця. Воно є адміністративним центром Тульчинського району. Нині в місті проживають 15,6 тис. мешканців.

Свою історію Тульчин веде від 1607 року, коли був уперше згаданий у письмових джерелах як польська фортеця Нестервар Брацлавського воєводства. Якщо рахувати від наведеної дати, районний центр можна вважати ювіляром - невдовзі має святкувати своє 400-ліття.

В 1720-ті роки Тульчин відійшов до Потоцьких у зв'язку з угасанням роду попередніх його власників - Калиновських. Потоцькі були визначними земельними магнатами. Їхні маєтки розташовувалися по всій правобережній Україні, в Краківському та Сандомирському воєводствах, а також на Брацлавщині - в Умані, Немирові, Тальному тощо.

Справжньою віхою в історії Тульчина став 1775 рік, коли 23-літній граф Станіслав-Фелікс Потоцький вирішив перенести сюди свою резиденцію.

Такому рішенню передувала драматична історія. За кілька років перед цим граф познайомився з дочкою небагатого поміщика Комаровського - Гертрудою. Це була освічена, добре вихована, розумна й вродлива юнка. Вони почали зустрічатися, закохалися одне в одного, а невдовзі Гертруда завагітніла. Її батьки, аби зам'яти скандал, підбили Потоцького побратися. Відбулося таємне вінчання.

Незабаром про одруження дізналися батьки нареченого. Розгніваний Салезій Потоцький примусив сина розірвати шлюб. А Гертруду вирішив жорстоко покарати, бо був переконаний, що вона спеціально обкрутила Станіслава-Фелікса. Пан Салезій найняв розбишак. Вони напали на маєток Комаровських і схопили Гертруду. Далі мали відвезти її до монастиря. Але по дорозі злочинцям випадково зустрівся обоз чумаків.

Дівчина, використовуючи останній шанс на визволення, щосили почала лементувати. Щоб заглушити її, викрадачі накинули на неї подушки. Полонянка задихнулася, труп викинули в ополонку. Навесні він сплив. Комаровський подав до суду. Позов загрожував Потоцькому-старшому великими неприємностями - аж до вигнання з Польщі. Але він зумів зам'яти справу. Суддя виніс рішення на його користь.

Ця історія настільки вразила Станіслава-Фелікса, що він зробив спробу вкоротити собі віку. Батьки, аби син розвіявся, негайно відрядили його за кордон. Але мандрівник невдовзі повернувся, бо на початку 1772 року раптово померла його мати Ганна-Ельжбета, а в жовтні того ж року - батько Салезій.

20-річний юнак залишився єдиним спадкоємцем незліченних багатств Потоцьких. Він узяв шлюб із Жозефіною Амалією Мнішек, представницею багатющого графського роду. Пліткували, що в такий спосіб Потоцький чи не вдвічі збільшив свою земельну імперію, адже лише посаг нареченої складав 110 сіл. Після одруження Станіслав-Фелікс вирішив перенести резиденцію до Тульчина. Архітектурний проект тульчинського палацу він замовив французькому зодчому Лакруа.

То було справжнє "будівництво століття", адже зводилася найграндіозніша в Україні садибна споруда XVIII століття. В 1782 році двоповерховий палац і два флігелі, з'єднані з ним дугоподібними галереями, були завершені. Навколо палацового ансамблю був заснований пречудовий парк із озером. Власне, навколо цієї водойми й існують різноманітні легенди. Мовляв, численні гості Потоцьких перед від'їздом кидали в озеро пригорщі золотих та срібних монет - щоб повернутися сюди ще раз (є така прикмета). За багато років тих монет накопичилася ціла купа.

Скарбниця на дні

Чи справді до Тульчина вчащало так багато відвідувачів? Це дійсно так.

Тульчинський палацово-парковий ансамбль за розкішшю не поступався королівським резиденціям Європи. У часи Потоцького палац блищав розкішшю й пишнотою: всюди позолота, витончена ліпнина, шикарні меблі, на стінах картини пензлів видатних майстрів Рафаеля й Рембрандта. Голландський дизайнер Меркс ретельно обміркував інтер'єрне рішення кожного залу. Тульчинська резиденція графа дістала назву "подільського Версалю".

Парк, розбитий навколо палацового ансамблю англійським садівником Міллером, був представлений не тільки місцевою рослинністю, але й екзотичними деревами й чагарниками, мав у своєму розпорядженні систему ставків і каналів. Алеї були прикрашені альтанками, фонтанами й скульптурою.

Бали та концерти, які відбувалися в Тульчині чи не щотижня, не поступалися за розкішшю кращим європейським вечіркам. Палацові стіни навмисно збудували товщиною в метр - в середині вони порожні. Це зроблено заради зручності опалення. З настанням холодів проміжки між стінами наповнювалися димом і палац фактично ставав стінками величезної груби. Її палили дровами цілодобово, тому навіть узимку панянки могли танцювати на балах у легких сукнях.

Палац приймав найвідоміших персон того часу. Тут бували вінценосні особи, можновладці, аристократи, відомі іноземці, дипломати, художники, поети. В Тульчині Станіслав-Фелікс приймав польського короля Станіслава Августа, другу персону в Російській імперії - князя Григорія Потьомкіна, видатного російського історика Ніколая Карамзіна (він підніс господареві власну книгу з автографом). У палаці з 1796 року мешкав уславлений полководець Алєксандр Суворов, призначений командувачем Південно-західної армії. Кажуть, саме тут він написав відому книгу "Наука перемагати". Найпопулярніший на той час польський поет Станіслав Трембецький (його вважав своїм учителем Адам Міцкевич) написав у Тульчині один з найбільших своїх творів - поему "Софіївка".

Отже, відвідувачів бувало тут багато. Якщо кожен і справді кинув в озеро бодай кілька золотих монет, його дно мало б перетворитися на справжню скарбницю.

Підземні алхіміки

Ажіотаж навколо пошуків золота Потоцького виник 1805 року, одразу після смерті графа. Подейкували, що перед кончиною Станіслав-Фелікс десь надійно заховав свої капітали, а оскільки помер він у Тульчині, шукати треба саме тут.

Особливий інтерес у скарбошукачів викликають підземелля палацу. Там, за переказами, Потоцький таємно поселив ченців-алхіміків. Вони нібито продукували золото - іншим чином селяни не могли пояснити походження мільйонів Потоцького. Так чи не так, але факт існування підземної скарбниці письмово засвідчив Леон Потоцький, небіж господаря палацу. Одного разу, стверджував він, Станіслав-Фелікс вирішив віддячити племінникові за надані послуги. Удвох вони спустилися в підземелля, суцільно заставлене шафарнями із золотими монетами.

Але дядько, відомий своєю скнарістю, в останню мить зупинився, трохи поміркував і вручив панові Леону лише одну монету.

Поголоски про таємних алхіміків узагалі дуже популярні в Тульчині, який фактично весь стоїть на підземеллях. Приміром, коли обрушився старий будинок, під ним виявилася підземна кімната з камінним столом і стільцями. Там починався якийсь підземний хід, але він був завалений.

Археологи кілька разів намагалися проникнути в підземну імперію Потоцького. В тому, що вона існувала, сумнівів нема. Відомо, наприклад, що між палацом графа й костелом домініканського монастиря, розташованим у центрі Тульчина на пагорбку, був прокладений підземний хід - настільки просторий, що Станіслав-Фелікс їздив там на трійці. Але знайти вхід до підземелля поки що не пощастило нікому.

Що ж до озера, то вже в часи незалежності України, в 1990-ті роки, ним зацікавилася одна польська екологічна компанія. Вона запропонувала очистити озеро, занедбане за сім десятиліть радянської влади, і повернути йому колишню красу. Роботи пропонувалося виконати безкоштовно, але з умовою: весь мотлох, який буде знайдено на дні, надійде в розпорядження фірми. Старожили нагадали районній владі чутки про золоті монети на дні цього озера - певно, вони лежать під кількаметровим шаром мулу. Екологам відмовили. Тоді ж зробили хімічний аналіз води, який засвідчив майже сенсаційні результати - вода в озері Потоцьких містить в десятки разів більшу кількість золота й срібла, ніж сусідні водоймища... Отже, чутки начебто підтверджуються.

Звичайно, остаточну відповідь може дати лише реальне обстеження дна.

Проте місцева влада не в змозі фінансувати такі пошуки - потрібна сума, еквівалентна річному районному бюджетові. Отже, садиба Потоцьких у Тульчині продовжує зберігати свої таємниці.

Довідка
Крім золота, срібла, діамантів, посуду, палацового начиння тощо, Потоцький зберігав у Тульчині безцінний історичний архів - документи XIV століття, грамоти литовських князів, оригінали листів українського гетьмана Івана Мазепи, листування польського короля Яна Собеського тощо. Цей архів вивіз до Парижу син Станіслава-Фелікса - Мечислав. Така ж доля спіткала й художню галерею графа. Нині три картини з тульчинського зібрання Потоцьких виставлені в Луврі. На одній із них зображений сам Станіслав-Фелікс із синами Єжи і Станіславом.