Виставка "Квіти і птахи"
24-01-2013 - 15-03-2013Китайський класичний живопис має самобутній поділ на жанри. Три основних жанри за традиційною класифікацією - це « люди і предмети», «гори і води» та «квіти і птахи». Зображення різноманітних тварин і рослин носять загальну назву «живопис квітів і птахів».
Жанр «квіти і птахи» є найбільш барвистим і декоративним. Він відображує, в першу чергу, замилування природою, її розмаїттям і досконалістю. Кожен сувій жанру також сповнений доброзичливої символіки, покликаний привернути до власника різноманітні блага. Часом образи можуть бути метафорами - вони порівнюють явища у тваринному світі з тим, що відбувається в людському суспільстві. Цей давній символізм був крізь віки пронесений китайськими майстрами живопису.
Історія жанру «квіти і птахи» бере початок у добу Тан (7 - 10 століття н.е.). На той час при дворах імператора та місцевих владик вже існували формальні організації - академії мистецтв. Ці заклади оцінювали і виконували художні твори, а також навчали талановитих початківців. Художники з академій оздоблювали палаци своїх володарів фресками, сувоями та ширмами із зображенням квітів і птахів, які віщували процвітання і довголіття вінценосним особам.
Манера ретельного виконання, в якій працювали придворні художники, здобула назву старанний пензель (гун бі). І символіка, і манера зображення у великій мірі пов'язані з даосизмом - натурфілософським вченням, яке виникло у Китаї в 6 ст. до н.е.. Філософська думка і практичні досліди даосів були сфокусовані на детальному вивченні природи заради гармонійної взаємодії з нею. У народній даоській традиції одні тварини і рослини ставали благовіщими символами через те, що є корисними для людини, інші вважалися такими через подібність їхніх назв до слів «щастя», «слава» тощо.
У 8 ст. н.е. під впливом буддійського вчення виникла експресивна манера живопису опис ідеї (сє і). Працюючи в такій манері, художник-аматор широкими рухами пензля лише чорною тушшю передавав загальні риси предметів і враження від картини, яка поставала перед його очима. Спонтанний виразний живопис вважався одним зі способів самовдосконалення. Предметом для таких творчих вправ можна було вибрати, зокрема, рослини або тварин.
Малюнок, подібний лаконічністю до каліграфії, доповнювали віршованими написами. Каліграфічні рядки природнім чином займали на сувої вільне від малюнку місце. Художник свідомо створював асиметричну композицію або розташовував групи предметів зигзагами: у цьому полягає особливість китайської живописної перспективи. Вона була створена у 11- 12 ст. професійними художниками з імператорського двору і досі використовується у традиційному живописі в будь-яких творчих манерах та жанрах. Часом найвищого злету жанру «квіти і птахи» китайські знавці мистецтв традиційно вважали добу Сун (10-13 ст.). Таку думку підтримують і сучасні дослідники, вважаючи, що цьому сприяли різні історичні чинники: особлива увага до жанру імператора Чжао Цзи, посилення впливу буддизму і просто попит на декоративний символічний живопис у Китаї та за його межами: в Кореї та Японії.
Прихильник даосизму, імператор Чжао Цзи, відомий під храмовим іменем Хвейцзун (роки правління 1101 - 1125), сам був обдарованим художником і спонукав придворних митців до ретельного вивчення природних закономірностей і «чудес» (наприклад, тварин-альбіносів). Увага Хвейцзуна до теми затвердила жанр «квітів і птахів» на одній із чільних ролей у китайському образотворчому мистецтві.
Незалежно від художніх вправ можновладців, жанр отримав розвиток і в провінціях. З другої половини 10 століття до 17 століття визначним центром живопису квітів і птахів для місцевих та іноземних замовників був мальовничий регіон Пілінь біля міста Нанкін на сході Китаю. Більшість композицій місцеві художники створювали яскравими фарбами на досить темному шовку в манері «старанний пензель». Одним із пізніх представників цієї школи буде геній жанру Юнь Шоупін (1633 - 1690).
Розвитку жанру сприяла і нова хвиля поширення буддизму - релігії, яка зародилася в Індії у 6 столітті до н.е. і прийшла до Китаю на початку нової ери. Монахи-живописці мусіли уважно вивчити земні рослини, щоб детально зобразити на фресках сповнений лотосами рай Будди Аміди та оздобити рослинним орнаментом краї корогв.
Жанр «квіти і птахи» розвивався, збагачувався і зберігав традицію в наступні епохи. Нового піку популярності ця тема сягнула за часів династії Мін (14-17 ст.), коли основними замовниками професійних художників стали багаті купці, а вчені-чиновники практикувались в живописі заради самовдосконалення. Підтримати традицію допомагав величезний пієтет перед давніми зразками, характерний для всієї китайської культури. Копіювання давніх творів було виявом поваги до попередників, навчанням у них та засобом збереження мистецької традиції.
Подібно до живопису, у творах ужиткового мистецтва - на вбранні, порцеляні, в ювелірних виробах - зображення рослин, птахів та комах мали роль оберегів та доброзичливих символів.
Національний Музей Мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків зберігає найбільшу в Україні колекцію китайського традиційного живопису в жанрі «квіти і птахи». Перший сувій був придбаний ще на початку 20 ст. самим засновником музею - Богданом Івановичем Ханенком. На початку 1960-х колекція доповнилася величезним масивом творів, зібраних подружжям Андре Стефана і Таїсії Павлівни Жаспар у Шанхаї в 1928-1948 рр.
