Для колекціонерів

Український антикварний ринок

Багаті українці все частіше бажають інвестувати гроші в антикварні вироби. Вкладення вірне і десятиліттями перевірене - антикваріат з часом тільки дорожчає. За словами професійних торговців, на мистецтві можна отримати прибуток - 10-30% річних.

Головні збирачі врожаю на світовому антикварному ринку - аукціонні дома "Сотбі" (Sotheby's) і "Крісті" (Christie's). Вони контролюють близько 90% усіх офіційних аукціонних угод із предметами мистецтва та ювелірними виробами. А обсяг річних продажів тільки однієї відомої галереї або аукціонного дому може сягати півтора мільярдів доларів, пишуть "Київські Відомості".

До столиць антикварного бізнесу зараховують Нью-Йорк, Лондон, Париж, а з недавнього часу - і Москву. Річний оборот антикваріату в Росії експерти оцінюють у мільярд доларів. Рушій інтересу, звичайно, не тільки у пробуджених почуттях до прекрасного, але й в усвідомленні того, що грамотне вкладення грошей у дореволюційну річ або незрозумілу картину авангардиста тридцятих років не тільки престижно, але й вигідно.

Ціна справжніх раритетів неухильно росте: за даними міжнародного каталогу "Hislops 2003 Price Guide", за п'ять років (1997-2002) вартість деяких витворів мистецтва збільшилася на 700%. До того ж нерідко люди, не схильні до колекціонування, купують старовинні предмети, коли інші інструменти інвестицій вже не дають високих доходів.

Розмах антикварного бізнесу в Україні набагато скромніший, ніж у тій же Росії. У нас усе тільки налагоджується. Вітчизняні антиквари полохливі і на п'ять питань відповівши п'ять разів "не знаю", просять не називати їхніх імен. І хоча хто в Україні "Сотбі" й "Крісті" - у нас ще не визначено, аукціонні розпродажі все ж таки проводяться. Організовують їх аукціонний дім "Антик-центр", він же виставочний центр "Андріївський узвіз, 3" і салон "Епоха". Як правило, проведення таких заходів не афішується - зіваки, які нічого не куплять, нікому не потрібні - про проведення акцій повідомляють своїх перевірених покупців.

З'явилися у нас і магазини зі старовинними картинами, меблями, статуетками та іншим товаром. Майже в кожному невеликому містечку України, як Житомир або Чернігов, є дві-три антикварні крамнички, у великих містах - до десяти. У Києві їх 20, для порівняння: у Москві - близько 200, у Парижі - 1500. Якими сумами орудують наші київські магазинчики, можна лише приблизно судити за цінами на товари. У кожному з них антикваріату на суму від 150 до 200 тис. доларів.

При цьому треба враховувати ще й те, що не всіма речами, виставленими на продаж, володіє магазин. Часто антиквари беруть товар на "комісіонку", додаючи за свої послуги 20-25%. (Радимо не соромитися і торгуватися, як на ринку: з комісійного товару надбавку можна збити до 10%.)

Час обігу в антикварному бізнесі може розтягтися на роки. Як свідчить практика, з десяти придбаних фірмою предметів одразу продаються тільки три. Деякі речі чекають свого покупця протягом півтора-двох років. А періоди новорічних, різдвяних та інших свят взагалі вважаються "мертвим сезоном": старі речі поки ще дарувати не прийнято.

На перший погляд, бізнес невигідний, але на антикваріаті навіть перекупники найдрібнішого штибу заробляють більше ніж на стерпне існування. Куплена у бабусі шафа столітньої давнини за сто гривень можна без особливих зусиль продати за 200 доларів. І будьте спокійні, той, хто купив його у вас за 200, через пару місяців пристроїть за всі 500. От і вся наука про прибуток в антик-справі.

У той же час більшість громадян про те, що почому в антикварному світі, мають доволі туманне уявлення, а це є великим плюсом для колекціонерів та перекупників. Іноді за досить скромну суму можна купити цілий статок. У 1993-у році митники аеропорту "Бориспіль" виявили в багажі пасажира годинник "Лонжин". Іноземець придбав їх у покоївки готелю за 150 дол. Таких годинників усього три екземпляри в усьому світі. У каталозі "Сотбі" навпроти цього годинника проставлена сума 150 тисяч англійських фунтів. Звичайно, у наш час такі випадки відбуваються вкрай рідко. Раритети поступово перекочовують до приватних колекцій. А в антикварних салонах, за словами одного дилера, по-справжньому унікальних і справді цінних речей ніхто і ніколи не виставляє. Їх немає ні на аукціонах, ні на ярмарках. Вони всі йдуть з-під поли, і на них завжди є покупець, скільки б раритети не коштували.

Море підробок

Якщо ви захочете заробити на антикваріаті, вам, як мінімум, необхідно враховувати, що не кожну старовинну річ можна перепродати дорожче. І сто років тому виготовляли масову продукцію, яка зараз нічого не коштує, але проте вважається антикваріатом. Всі предмети, створені більше 50 років тому, носять цей гордий статус. Картина Айвазовського і стара бабусина праска знаходяться на різних ціннісних рівнях, але це антикваріат. В Україні, умовно кажучи, старих прасок багато, а раритетів рівня Айвазовського мало. Головні напрямки в торгівлі - живопис і меблі, а вже потім все інше: зброя, годинники, книги.

В наших антикварних крамницях половина речей на полках - з Німеччини. Це трофеї Другої світової війни, що у 45-у ввозилися ешелонами. Наприклад, майже всі трофейні порцелянові статуетки - від ста доларів. Іноземець у київських салонах практично нічого не купує: з одного боку - з вивезенням багато мороки, він можливий тільки при наявності відповідного дозволу Міністерства культури, проте безкоштовно. А з іншого боку - той же європейський ринок завалений усілякими раритетами. Так що майте на увазі, у нас в антик-салонах речі з Європи коштують дорожче. Якщо говорити про деталі, то, приміром, на західному ринку дуже багато бронзи, а в нас її немає. Тому і коштує бронзовий камінний годинник у Бельгії або Німеччині 800 дол., а у нас - більше двох тисяч. На формування ціни істотно впливає і те, що за ввезення до України предмета старовини треба заплатити мито і ПДВ - до 30% від вартості предмета. Антикварам це невигідно.

Ось як прокоментував стан справ на українському антик-ринку один зі столичних антикварів:

- Зараз у Києві сплеск інтересу до антикваріату, але речей мало. В Одесі та Чернігові я не захотів купити жодної, у Львові - за винятком декількох підробок - теж нудно. Є всього п'ять-шість столичних салонів, куди цікаво зайти. Якщо поїхати до тієї ж Москви, то, грубо кажучи, в одному тамтешньому магазині можна знайти цікавих предметів більше, ніж на всьому київському ринку. У них, звичайно, багато фальшивок, але вибір колосальний. Відбувається це переважно завдяки активній участі російських антикварів у західних аукціонах. У Відні, Парижі, Лондоні знають, що росіяни - гарні покупці. Українці ж за покупками на Захід їздять рідко. День проживання в Європі коштує значних за нашими мірками грошей. Поїздив місяць по Європі, заробив на привезеному звідти антикваріаті тисячу доларів, а поїздка обійшлася в п'ять.

Ріднить наші ринки, мабуть, тільки одна деталь. І в них, і у нас багато фальшивок. За оцінками незалежних експертів, у середньому на підробки в Україні припадає від 20 до 40% річного обороту антикваріату. Найчастіше підробляють картини. Найбільш простий та розповсюджений спосіб: у магазині або з рук купується оптом купа старих малюнків. Олівцем на звороті пишеться, наприклад, "Рєпін". Для переконливості автограф трохи затирається. Якщо фантазія більш багата, додається ще й дарчий напис. Усе, річ готова. Витвір здається до іншого магазину з прибутком, що може становити сотні відсотків.

Про розмах, з яким працюють виробники фальшивих раритетів, свідчить і історія, розказана експертом з антикваріату Володимиром Моісеєвим.

- У мене були знайомі, які тут займалися реставрацією виробів з металу - кращі спеціалісти Союзу. Зараз вони всі виїхали за кордон, працюють там на фірмі з виготовлення всього фальшивого. Кажуть, замовлення на підробки просто грандіозні, доводиться працювати по 12 годин на добу без вихідних. До речі, можу підказати, як відрізнити справжнє "Фаберже" від фальшивого. У "Фаберже" тавро у вигляді листочка із заглибленням: справжня фірма робила його по розпеченому металу (виходило, як виливок). А на підробках, як правило, штамп ставлять по холодному, і якщо на нього подивитися у збільшувальне скло, можна побачити відмінності, не помітні неозброєним поглядом. Хоча дорогоцінні метали і каміння в "новоробі", як називають підробки, справжні.

Кругообіг годинників у народі

Найвідоміша точка в Києві, де збираються любителі старовини, розташована у парку Перемоги (метро "Дарниця") у приміщенні нічного клубу "Нью-Йорк". Тут щосуботи з восьмої ранку і приблизно до 14.00 тусуються колекціонери, загалом чоловік 300-500. Вхід для члена Клубу колекціонерів - 3 грн., хто не є таким - 5 гривень. Головний зліт - приходять практично всі вітчизняні збирачі та продавці - в останню суботу кожного місяця. Їх в Україні від 3 до 4 тисяч, з них близько 200 осіб - дилери. Окрім ринку в парку Перемоги є ще один, на Нивках, де переважно збираються громадяни, які цікавляться годинниками. Кожну останню суботу з четвертої ранку біля боулінг-клубу можна побачити скупчення людей, що "споглядають" за годинами, але, аж ніяк, від цього не нещасні.

Однак купити достойну річ не так вже і легко. На тих же Нивках антиквар, у якого справді є раритет, той же "Патек Філіпп", просто так його не тільки ніколи не покаже, але навіть не скаже, що він є - спочатку він повинен дізнатися "родовід" покупця, тобто хто перед ним.

Природно, на ринку є достатньо фальшивок: сучасних, тих же швейцарських, підробляють дуже багато. А старі годинники підробляти нема сенсу - занадто дорого обійдеться. При купівлі дорогих годинників треба мати на увазі, що, як правило, дорогі фірми ставили позначку не тільки на самому виробі, але й на кожній його деталі. Така підробка влетить у копійку. Навіть виготовлення тільки однієї деталі вручну, наприклад, шестерні, може коштувати до 100 доларів. Зазвичай, якщо річ ремонтувалася або реставрувалася (відновлення позолоти або посріблення), це зазначають при продажу. Справжнім колекціонерам очі не замилиш не повісиш, що, мовляв, складний годинниковий механізм не може не спрацьовуватися протягом століть. Тому ціна при покупці може бути зменшена, якщо раритет доповнений новими стрілками, шнурами, гирями, "обличчям", - розповідає Володимир Моісеєв.

Таким чином, незважаючи на всю прибутковість антикварного бізнесу, ця сфера діяльності залишається більше справою професіоналів - без серйозної підготовки дуже легко купити зовсім не те, що хотілося.