Модний салон ХІХ ст. відкрився у Львові
4 травня 2012 р. о 16:00 у Національному музеї у Львові імені Андрея
Шептицького (пр. Свободи, 20) вперше у Львові представлено колекцію
автентичних старовинних суконь та аксесуарів, що були модними майже 200
років тому. В експозиції виставки - раритетні строї з приватної збірки
українського колекціонера, киянки Марини Іванової.
Виставка проходить під патронатом Львівської міської ради в рамках офіційної програми святкування Дня міста Львова.
Свою колекцію, яку творять добре збережені мистецькі речі, Марина
Іванова комплектувала упродовж майже тридцяти років. Її виняткове, з
огляду на історико-мистецькі вартості зібрання, аналоги якого
простежуємо лише у лічених світових музеях, складається сьогодні майже
із 40 модних ансамблів. Це - аристократичне жіноче вбрання із предметів
дамського туалету, що входило до гардеробу світських осіб Європи та
Америки (перша половина ХІХ- початок ХХ ст. ). Окрім розкішних суконь,
спідниць, блузок, накидок, у колекції представлено близько ста
витончених капелюшків, сотні сумочок, десятки парасольок, пар взуття,
віял та інших «історичних дрібниць».
Милуватися цими раритетами ми можемо завдячуючи саме витонченому смаку
та обізнаності Марині Іванової, яка збирала та зберігала ці речі, аби
врешті запрезентувати їх та зробити дарунок вишуканій аудиторії
шанувальників прекрасного у мистецтві.
Сама Марина називає себе «рабинею колекції», адже зберігає історичний
скарб в умовах міської квартири, де створює йому особливі «музейні»
умови - необхідну вологість повітря та температуру, уникаючи прямого
сонячного світла. Власноруч виготовляє і манекени, позаяк на сучасний
манекен такий стрій надягти неможливо, оскільки об'єм талії за канонами
тодішньої моди дорівнював 55 см!
За роки колекціонування Марина стала експертом з моди - вивчала
спеціалізовану літературу, збирала старовинні журнали моди позаминулого
століття. Така методика забезпечила фаховий зріст. Сьогодні власниця
колекції може безпомилково «атрибутувати» будь-який фасон сукні з
точністю до 5-ти років, визначити усі предмети дамського туалету,
розповісти про деталі одягу, які були на устах у європейських модниць
ХІХ ст., а сьогодні - безнадійно забуті. Своє унікальне зібрання одягу
Марина доповнює предметами старовини, що буди неодмінними в гардеробі
кожної світської дами. До прикладу - це металеві скрині дивовижної
форми, що герметично закриваються, не даючи проникнути всередину волозі.
Саме їх використовували під час корабельних подорожей, для перевезення
капелюшків. Це - і дитячий велосипед, у вигляді конячки, а також безліч
інших речей, що передають витонченість, яка нажаль зникла з нашого
сьогодення. Завдяки фанатичному відношенню Марини до цих ПОЗАмодних
речей, ми маємо можливість відтворити образи того часу, коли жінки
«створювали себе» за допомогою моди, як витвір мистецтва, живописне
полотно. Водночас можемо втамувати спрагу краси цими старовинними
речами, створеними з таким смаком і майстерністю.
Додатково про колекцію
Речі з біографією
Плаття та костюми - всього їх в колекції майже чотири десятки - Марина
придбала на західних аукціонах або інтернет-аукціонах. Аксесуари -
сумочки, парасольки - розшукала в антикварних магазинах Европи. Шлях
потрапляння речі до того чи іншого господаря може бути дивним. До деяких
суконь додається своєрідний «паспорт» - цілі біографії речей,
невіддільні від життєписів їхніх колишніх власниць. Можна лише уявити,
які враження і почуття довелося пережити цим раритетам разом з їх
господинями, приміром, на балах ти світських прийомах, побаченнях.
В ті часи мода не була настільки мінлива й швидкоплинна - наприклад, на
створення інших туалетів з аксесуарами йшли місяці. Марина Іванова:
«Все почалося з солом'яного капелюшку багато років тому, коли ми з
подругою розбирали мотлох її 80-ти річної тітки, яка колись була сестрою
милосердя. Натрапили на безліч цікавих речей, які зараз опинилися б
антикварному салоні, але тоді - це були сімдесяті роки - ніхто не
розумів їхньої цінності, ми цей «мотлох» просто... спалювали. Серед речей я
виявила кілька солом'яних капелюшків - зараз я знаю, що вони були
досить рідкісними, солом'яні капори з квітами. І в мене раптома
«здригнулася рука» - так і не наважившись їх спалити, вирішила віддати
хоча б в театр. Але один залишила собі, не зовсім розуміючи, навіщо він
мені потрібний. І раптом несподівано та дуже швидко моя вітальня почала
заповнюватися всілякими капелюшками. Я ще тоді, пам'ятаю, жартувала,
що вони прибиваються до мене, наче кинуті собаки самі йдуть до того, хто
їх приютить. Капелюшки дарували, приносили, передавали для мене через
друзів, я навіть не помічала, як вони до мене приходять. З часом ця
колекція заповнила всі стіни. Раптом в мені прокинулая пристрасть
колекціонера. Сьогодні в колекції близько сотні всіляких капелюшків,
найстарший дожив до сьогодні з 1800 року. Потім почали з'являтися сумки -
першу, дуже цінну срібну сумочку середини 19-го століття, подарувала
мені моя найкраща подруга, яка успадкувала її від бабусі...»
