Для колекціонерів

Чотири мечі у вінку звитяги або пам'ятна монета "500-річчя битви під Оршею"

Національний банк України видав пам’ятну монету «500-річчя битви під Оршею». На її аверсі розміщена композиція з чотирьох мечів, що символізує військову співдружність чотирьох народів: українського, польського, литовського, білоруського, які розбивають двоголового російського орла. Місце перетину мечів увінчує стилізований вінок із дубового листя — символ військової слави і звитяги. На реверсі монети зображено князя Костянтина Острозького та символічну композицію битви, в основі якої — стилізовані фрагменти полотна «Битва під Оршею», створеного невідомим її учасником.

Поява такої монети викликала різкий осуд в Росії. Там цю битву тривалий час замовчували, а коли правда все ж просочувалася на поверхню, всіляко применшували її значення. Мовляв, ніякого особливого значення в історії ця битва не мала, а розгром московитів у ній не був таким жахливим, як вважають деякі дослідники. Більше того, їхню поразку навіть намагаються «виправдати». А що ж було насправді?

   За коментарями з цього приводу ми звернулись до авторитетного дослідника    української та російської історії, автора книг «Країна Моксель, або Московія», «Москва    Ординська» та «Україна — Русь» Володимира Білінського.

   — У другій книзі «Україна — Русь», що вже готова до друку, битві під Оршею я    присвятив цілий розділ, — зазначив Володимир Броніславович. — Її значення в нашій    історії, вважаю, важко переоцінити. Це була велика перемога великого князя    Костянтина Острозького та його війська над московитами. Можна сказати, що це було    цивілізаційне протистояння: з одного боку Європа, з якою мала тісні зв’язки    Литовсько-Руська держава, а з іншого — обломок Золотої Орди — Московія.

   Протистояння це почалося ще в 1485-90 роках. За наказом Османської імперії    кримський хан передав московському князю Івану ІІІ землі від Можайська до    Смоленська. Останній також тоді перебував у складі Великого Литовського князівства.    Отож Іван ІІІ, а за ним Василь ІІІ почали прибирати ці землі до своїх рук. Після трьох    невдач Василь ІІІ нарешті захопив Смоленськ (не стільки боєм, скільки через зраду    тамтешнього воєводи) і послав велике військо під Оршу, що була тоді важливим    стратегічним пунктом на перехресті торгових шляхів між Києвом, Мінськом, Вільно    (нині — Вільнюс) та Москвою. Йому назустріч вирушили польський король і великий    князь Литовський Сигізмунд І та великий гетьман Костянтин Острозький. Король    залишився у Вітебську з чотирма тисячами війська, а князь Острозький вирішив іти далі    і зупинити московитів.

   — Ви можете підтвердити, що московське військо нараховувало 80 тисяч чоловік, як    це зазначається в польських хроніках? Адже сучасні російські історики називають    цю цифру перебільшеною, стверджують, що з кожного боку у битві брало участь    близько 12 тисяч воїнів.

   — Усі російські джерела до ХІХ століття визнають, що московське військо у тій битві    нараховувало 80 тисяч чоловік. І сучасний білоруський історик А. Тарас також це    стверджує. У війську Великого Литовського князівства, що представляло руський    (український), білоруський, польський і литовський народи, було 28 тисяч кінноти та    чотири тисячі артилерії і піхоти.

   — І завдяки чому наш великий князь переміг настільки чисельніше московське    військо? Кажуть, що він перехитрив московитів, зіграв на їхній пихатості.

   — Я і сам над цим замислювався. Звісно, Костянтин Острозький був видатним    полководцем, до битви під Оршею здобув не одну яскраву перемогу. Чого не скажеш    про воєвод Івана Челядніна та Булгакова-Голіци, які командували московським    військом. Але ж різниця у живій силі була справді великою і не так просто здолати    майже утричі потужніше військо, а тим більше розбити його вщент.

   Коли Костянтин Острозький підійшов до Орші, московити зайняли протилежний берег    Дніпра. Гетьман дає наказ своїм воїнам переправитися вночі через річку. Ризик, звісно, був, адже московити могли знищити тих, що дісталися їхнього берега, поки інша частина війська ще не переправлялась. Але цього не сталося. Відомий російський історик Карамзін справді пояснює це пихою воєводи Челядніна. Мовляв, коли той дізнався, що половина війська супротивника переправилася через Дніпро, то прорік: «Мені мало половини, чекаю їх усіх, а тоді одним махом управлюся з ними». Було це сказано чи ні — хто нині доведе?

Проте історичний факт: два війська опинилися на одному березі Дніпра і відбулася битва. Костянтин Острозький спочатку імітує втечу, відбірна московська кіннота кидається за ним. Тоді русько-литовсько-польсько-білоруське військо розступається і по московитах вдаряють гармати. Їх гетьман заховав у ліску. Це вперше в історії воєн Костянтин Острозький застосував у польових умовах важку артилерію, що й забезпечило йому перемогу в цій битві. Можна уявити, який переляк спричинило це у таборі супротивника. Його буквально викошували гарматним вогнем. Рятуючись від нього, московити кидались із крутих берегів та масово гинули. В усі найгостріші моменти битви воїнів об’єднаного війська чотирьох народів очолював сам князь Острозький.

— Це, до речі, за-свідчує і картина «Битва під Оршею», що зберігається нині у Варшаві, в Національному музеї Польщі. Написав її учасник битви і зобразив князя Острозького аж чотири рази — в усіх її ключових моментах.

— Перемога руського полководця була справді блискучою, а поразка московського війська — тотальною. Ось як описує її російський історик Нечволодов у праці «Сказание о русской земле»: «Такой блестящей победы литовцы никогда не одерживали над русскими (московитами. — Г. С.). Они гнали, резали и топили их в Днепре, усеяли российскими телами окрестные поля и захватили огромнейший полон: Челяднина, Булгакова-Голицу и шесть других воевод, 37 князей, более 1500 дворян, все знамена, пушки и обоз». Сама битва тривала три години, а переслідували московське військо аж до вечора.

Князя Острозького зустрічали як великого переможця. Король наказав спорудити для нього Арку слави. Перемога під Оршею зробила його відомим в усій Європі, князя з тріумфом приймали у Варшаві та Вільно, називали його «руським Ганнібалом». Інша річ, що ця битва стала жертвою російсько-української інформаційної війни і на довгі роки була практично викинута з нашої історії. Нині настав час повертати українському народові його великі перемоги та великих полководців.

— Отже, несприйняття в Росії пам’ятної монети, присвяченої славній битві під Оршею, можна розцінити як намагання і далі замовчувати правду про власні поразки і перемоги сусідів?

— Звичайно. Але нині зробити це вже нереально. Битву під Оршею досліджують історики, про неї пишуть засоби масової інформації. А головне — її пам’ятають народи, що тоді перемогли.

— Доречно нагадати: у Литві 2014-й визнано роком Оршанської битви. У Білорусі цей день неофіційно відзначається як день слави білоруської зброї. Що ж до України, то ювілей битви вшановували масовими заходами в ряді областей, пов’язаних з іменем князя Острозького. А випуск пам’ятної монети — це, так би мовити, всеукраїнський захід і його слід вітати.

Дякую вам, Володимире Броніславовичу, за коментар.

Телефонувала Галина САДОВСЬКА.

На фото: пам’ятна монета; князь-переможець Костянтин Острозький.