Антиквар: і шахрай, і жертва злочину
Колекціонерів та антикварів завжди сприймали як людей не лише заможних, а й доволі обережних, з обмеженим колом спілкування - у свою душу, тим паче будинок, збирачі старожитностей і предметів мистецтва когось нового впускають дуже неохоче. І це зрозуміло, адже артефакти, полотна, монети, марки тощо є непоганою альтернативою банківській системі збереження капіталу. Проте таким колекціям властиві певні, і суттєві, недоліки. По-перше, не завжди усі раритети, що складають їх, мають стовідсотково «чисте» походження. По-друге, зібрання приваблюють до себе кримінальну публіку, що не проти «підчистити» антикварні засіки...
Злочинці чи поважні колекціонери?
Приміром, найграндіозніше пограбування потяга минулого століття скоїв 8 серпня 1963 року в Британії досвідчений лиходій Ронні Біггс (1995-го написав книгу «Автобіографія злодія»). У свій день народження він із бандою з півтора десятка авантюристів спромігся завдяки хитрій комбінації викрасти з поштового вагона 2,6 млн (!) фунтів стерлінгів. Організатором «історичного» нападу виступив відомий англійський антиквар Брюс Рейнольдс, авторству якого належить ціла низка усіляких витончених оборудок. Цього разу він жорстоко кинув партнерів: здав поліції співучасників, зателефонувавши як «анонімний добродій», а сам покинув Туманний Альбіон літаком.
Іншим злим генієм, водночас і поціновувачем прекрасного, але вже на неозорих просторах СНД, був Михайло Монастирський - російський антиквар, депутат Держдуми ІІ-го скликання від ЛДПР, відомий своїми підробками робіт Фаберже, які ще з радянських часів перебували у фондах державних музеїв, зокрема московського Кремля. Серед «колег» він відомий як Міша-мільйонер та лідер тамбовської банди. Капітал він заробив на незаконних операціях з антикваріатом, коли ще працював реставратором в Ермітажі. З часом «Міша» налагодив потужну мережу постачальників «товару». Подейкують, у кращі часи він навіть замовляв залізничні контейнери для доставляння роздобутих цінностей, які поволі збував на Захід. Зрештою, 1973-го «фабриканта Фаберже» посадили на 7 років. Вийшовши на волю, Монастирський знову взявся за крутійство і займався ним, доки не потрапив за ґрати, дивом уникнувши вищої міри. З розвалом СРСР «сидільця» достроково звільнили й він розпочав легальний бізнес, ставши одним із найбагатших антикварів Північної Пальміри та президентом великої транспортної компанії, а згодом - нардепом від ліберал-демократів.
Але депутатство антиквара супроводжувалося постійними скандалами й навколокримінальними розбірками та вбивствами. Від арешту його не раз рятував мандат парламентаря (подейкують, придбаний за $ 300 тис.).
І щойно він склав депутатські повноваження, одразу чкурнув у Швейцарію. 2000-го Монастирського оголосили в міжнародний розшук. Однак це не завадило йому впродовж десятиліття спокійнісінько насолоджуватися життям на віллі в курортній зоні на півдні Іспанії. Життя Монастирського обірвала ДТП, що сталася неподалік французько-швейцарського кордону: його автівка врізалася у вантажівку.
Проте це винятки із правила. Зазвичай, збирачів прекрасного і вічного, а вони здебільшого тихі та неконфліктні, не полишають жахи щодо можливого пограбування ба й навіть гіршого сценарію...
За раритетами полюють фахівці
Колишній працівник оперативних підрозділів МВС полковник міліції у відставці, нині заступник директора НДІ стандартизації, атестації і ліцензування в галузі культури Національної Академії керівних кадрів культури та мистецтв Анатолій Капітанський, не один рік займається дослідженням нелегального обігу об'єктів національної спадщини. В одній із його розвідок ідеться про правові й кримінологічні аспекти злочинів, які посягають на матеріально-культурні цінності (МКЦ). Автор детально аналізував проблему та дійшов цікавих висновків. Передусім, зауважує: повноцінної статистики правопорушень, пов'язаних із незаконним обігом таких цінностей, просто не існує. Приміром, міліцейське відомство лише фіксує загальну кількість фактів порушень законодавства, що регламентує охорону культурного надбання, і знає, скільки осіб до того причетні. Також тут підсумовують кількість крадіжок, грабежів, розбоїв і шахрайств, об'єктами яких є художні, історичні й інші МКЦ, та намагаються встановити суму збитку. Але зробити якісь узагальнення щодо обкрадання пам'яток археології поки що неможливо. Ніхто не скаже, скільки убивств скоєно під час заволодіння предметами культури, так само, як і не назве кількість кримінальних «експропріацій» із музеїв, закладів культу, приватних зібрань. Невідома часто й інформація щодо схильних до таких дій осіб, зокрема, працівників музеїв чи інших закладів Мінкульту. Масштаби чорного антикварного ринку та ширина «каналу» контрабанди досі виміряні лише приблизно. Це й не дивно, бо спеціальних відділів, які б опікувалися цим, у правоохоронних структурах немає.
Анатолій Капітанський спробував змалювати з нечисленних офіційних даних і особистих спостережень портрет явища. Передусім, фахівець вказує на пасивність правоохоронців щодо виявлення кримінальних процесів у царині обігу МКЦ. Тобто модель протидії тіньовому обігу згаданих цінностей в Україні недосконала. Це сприяє активізації вчинення оборудок із культурними цінностями, а отже піддає реальній небезпеці антикварів-колекціонерів, що виступають ласими об'єктами для лиходіїв, які знаються на предметі. За роки незалежності в країні сталося багато резонансних подій, пов'язаних із розкраданням як державного, так і приватного унікального, історичного високовартісного надбання. Пограбовано Воронцовський палац у Криму, низку музеїв: Одеський західного та східного мистецтва, АН України в столиці, історії Києва, Івано-Франківський краєзнавчий, а ще Центральний державний історичний архів Львова, закарпатський «Ужгородський замок», Національний заповідник «Хортиця», костел непорочного зачаття Діви Марії в Бердичеві...
Дослідник стверджує: у 2002-2011 роках в Україні зареєстровано 2,7 тис. злочинних посягань на МКЦ. Переважають крадіжки - їх 92,2%, зареєстровано й грабежі - 5,2% та розбої -1,8%. За згаданий період виявлено 636 осіб, причетних до таких дій, сукупний збиток від яких становить майже 15,5 млн гривень. Звісно, це, як кажуть соціологи, нерепрезентативні дані. Але зрозуміло: раритети крадуть спеціалізовані угруповання, зокрема транснаціональні, жертвами яких є чимало знаних учасників ринку й колекціонерів. Так, за інформацією прес-служби міліції Закарпаття, в останнє десятиліття в краї обікрали понад два десятки колекціонерів. Причому крадії полюють за полотнами майстрів популярної нині закарпатської школи.
Безлад на руку криміналітету
Однією з перших гучних справ стало виявлення 1991-го на Байковому цвинтарі Києва тіла відомого антиквара, адміністратора волейбольної команди «Локомотив» Яна Бєлкіна, якому сокирою розрубали голову, а перед смертю люто катували. Подейкують, він розбагатів не на шахрайстві, а за допомогою дивовижної інтуїції й чесності. Його зібранню де в чому міг позаздрити навіть Ермітаж: Бєлкін володів чималим зібранням робіт Фаберже. Під час огляду трупа в кишенях одягу правоохоронці виявили $ 100 та антикварну статуетку. А от раритетна каблучка з пальця кудись поділася. Шкода, але через нормативну недосконалість та брак правозастосувальної практики до фактів викрадення таких речей у правоохоронній структурі підходять як до розкриття пересічних майнових злочинів чи посягань на особу, відповідно їх кваліфікуючи, немов немає жодної відмінності між пропажею шедевра Рєпіна й комп'ютера, що за кілька літ нічого не вартуватиме.
Фахівці зауважують: після ухвалення нової редакції КПК нормативну базу, пов'язану з експертною оцінкою культурних цінностей, треба переформатувати. Передусім, варто заборонити діяльність оцінників-підприємців, що самовільно наділили себе такими повноваженнями. Потрібно зобов'язати, закріпивши це буквою закону, не лише музеї, а й приватних антикварів, колекціонерів складати реєстр цінностей. А ще - перевіряти будь-яке надбання щодо його «чистоти» - чи не викрадено річ. Таким чином можна позбавити мотивації учасників «чорного ринку». Збирання предметів старовини, походження яких неможливо підтвердити, має стати табу в спільноті антикварів - заради їхньої ж безпеки.
Колекціонерам треба дати можливість, ухваливши зрозумілі правила колекціонування, легалізувати цінні зібрання, зареєструвавши їх у національному реєстрі після відповідних маркування, оцінки й паспортизації. Хобі поціновувачів раритетів - нині доволі ризикове заняття. Можуть обікрасти злодії, обманути «чорні» дилери, відчужити окремі предмети або й усю колекцію держава. Тому варто розробити та впровадити дієву модель правозахисту власності добросовісних збирачів МКЦ.
Життя колекціонера оцінюється його колекцією
Кримінальники різного ґатунку - від бойовиків транснаціональної антикварної мафії до сіреньких, але амбітних злодіїв, - полюють за раритетами. Причому крадійством не обходиться - деколи разом зі своєю власністю колекціонер втрачає і життя. Приміром, у центрі Владивостока у власному магазині старожитностей негідники вбили й пограбували старійшину антикварного руху Росії - 83-річного Костянтина Буркіна, члена Міжнародної гільдії антикварів. Колекціонер відомий тим, що періодично дарував крайовому музею раритети, а 2010-го передав РПЦ зібрання церковних старожитностей.
Про те, що попит на антикваріат не вщухає, свідчать й інші резонансні інциденти, пов'язані з кримінальним способом його здобуття, які сталися останнім часом у світі. Масштабну крадіжку скоїли торік у вересні в Санкт-Петербурзі, де «обчистили» помешкання колекціонера Володимира Мухіна. Перелік викраденого приголомшує: полотна Айвазовського, Боголюбова, Дубовського, два великодніх яйця роботи Фаберже, ікони, золоті монети, а на додаток ще й гроші - 30 тис. доларів США та 3 тисячі євро. Антиквар оцінив збитки у $ 2 мільйони. Але найбільше дивує той факт, що квартиру не було обладнано навіть примітивною сигналізацією!
Зазвичай, це продумані акції, за якими ховаються гравці відверто кримінального штибу, що мають досвід і коло клієнтів. Збувати поцуплені речі такого рівня непомітно для антикварної спільноти майже неможливо: збирач, що цінує своє ім'я, обов'язково поцікавиться «чистотою» походження пропонованого.
А ось ще одна історія, у центрі якої знову опинився петербуржець. Нещодавно за незрозумілих обставин зник шанувальник старовини Роман Жаголко, власник компанії «Антик-Центр» і модного антиквар-бутіка, який укладав угоди із олігархами зі списку «Forbes». Напередодні Роман напозичав у своїх друзів та знайомих чималу суму - кілька мільйонів доларів. Разом із чоловіком зникли й цінності, передані йому для реалізації. Причиною зникнення чоловіка може бути як афера, прокручена ним самим, так і кримінальний інтерес до його особи. Жертвою такого інтересу, до речі, став земляк Жаголка, колекціонер Аркадій Тульчин (власник мережі антиквар-салонів «XIX вік»), що загадково зник у травні 2003-го. Лиш позаторік його вдові вдалось отримати кістяк чоловіка, заплативши $ 1 млн особі, якій було відомо місце поховання вбитого бізнесмена. Рештки нещасного до того, як їх було закопано, шість років пролежали у діжці на території Псковської області. Торік поліції вдалося встановити особу кілера-душогуба, та от на замовника вийти напевно не вдасться, бо виконавець уже неживий і, зрозуміло, не зможе свідчити.
Потенційний злодій чи навіть убивця може тривалий час очікувати на свій шанс випатрати заначки багатія. Про це нещодавно дізнався на власному сумному досвіді житель елітного підмосковного котеджного містечка Горки-10, відомий антиквар, колекціонер ретроавтівок і засновник Музею техніки Вадим Задорожній. Його обікрала покоївка, котрій родина господарів безмежно довіряла. Ця п'ятдесятилітня жінка кілька тижнів поспіль цупила з оселі роботодавця дорогі сережки, каблучки й годинники. Попрацювала жіночка на славу - її «роботу» Задорожні оцінили в понад $ 50 тисяч.
Однак воїстину найбільшою крадіжкою з приватних мистецьких зібрань у Росії є «реквізиція» у січні 2011-го колекції глави компанії «Русское золото» Олександра Таранцева. Лиш один рєпінський «Козак» на торгах Sotheby's оцінили у 800 тис. фунтів. Троє озброєних і добре поінформованих нальотчиків забрали з його маєтку в Підмосков'ї полотна Айвазовського, Шишкіна, Саврасова і Рєпіна, чимало діамантів, антикваріату, колекційний самородок золота та чимало іншого - загалом приблизно на $ 50 мільйонів. Грабіжники напали на двох сторожів і зв'язали їх дротами. У поліції упевнені в замовному характері злочину. До речі, на олігарха скоювали замах бойовики «оріховської» банди, обстрілявши 1999 року його кортеж із автомата.
Та не тільки від ненажерливого крадійського ока страждають збирачі культурних скарбів. Приміром, у жовтні 2011 року внаслідок підпалу квартири російського антиквара Артура Авотіньша згоріла картина вартістю $ 50 тис., було повністю знищено інтер'єр 1907 року, створений архітектором Пекшенсом і відтворений за кресленнями.
Захист для збувачів краденого
Минулий рік для українських антикварів був сповнений потрясінь й втрат. Найгучнішою подією стало жорстоке вбивство харківського судді Володимира Трофімова та його родини, вчинене в грудні. За однією з версій, причиною нападу могло стати захоплення доволі скромного служителя Феміди: відомо, що він цікавився старовиною і був одним із провідних нумізматів України. До цієї версії дедалі більше схиляється слідство. Примітно, що це не перше вбивство антиквара в Харкові. У червні 2008-го неврівноважений чоловік, прихопивши молоток, прийшов зрання в антикварний салон на вул. Карла Маркса. Там був лиш експерт - очільник організації «Польський дім у Харкові» Михайло Жур. Вдаривши Жура по голові, нападник узявся вигрібати з вітрини ювілейні монети, медалі, прихопив ікони. Тільки-но зібрався накивати п'ятами, як прийшов господар крамниці із дружиною і двома дітьми. Власнику магазина в запалі боротьби вдалося викликати міліцію, яка добре впоралася зі своєю роботою.
У червні в Миколаєві в одному з гаражів знайшли закопане в оглядовій ямі тіло місцевого антиквара. Трьох підозрюваних затримали доволі швидко - їм загрожує довічне ув'язнення. За їх свідченнями, вони хотіли швидко розбагатіти. А от жмеринському колекціонеру пощастило більше - його хоча й пограбували на 300 тис. гривень, але найцінніше - життя - не відібрали. Заявившись до чоловіка, злочинці удали, нібито хочуть продати старовинну ікону. Колекціонерові «продавці» видалися підозрілими, тож він вирішив виставити їх за двері. Натомість ті накинулися на нього, побили, зв'язали й забрали раритети, зібрані за 30 років - годинники, ікони, монети... Молодиків викрили хутко, виявивши їх в Одесі. Змовники встигли заробити на продажу чужого добра 30 тис. гривень і $ 4 тисячі.
Самі злодії почасти здають вкрадене в антикварні крамниці. Головна умова - не «заламувати» надто велику ціну. Тоді в салоні закриють очі на можливе кримінальне минуле речі. Крадії-профі намагаються заплутувати сліди, залучаючи численних дилерів-посередників, які виконують роль такого собі буфера безпеки. Буфер цей працюватиме, доки крадені МКЦ не почнуть облікувати в єдиному електронному реєстрі. Свого часу Гільдія антикварів України пропонувала створити за кошти меценатів електронний каталог усіх робіт музейних фондів, попередньо провівши експертизи мистецьких творів. Але музейники відмовились.
Сищики зізнаються: агентів у антикварному середовищі, а це далеко непрості люди, завести складно, тому і злочини в цій сфері розкривати напрочуд важко. Та й в українській міліції, на відміну від петербурзької поліції, де діє відділ, що опікується антикварною цариною, досі немає спеціалізованого підрозділу. Хоча б одного на всю країну...
Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»
