Магазин Антиквар Таємниці старовинних ікон
 
    
 

Гроші - це свобода,
викувана із золота

Е.М. Ремарк

Скриня


ГоловнаСтатті для колекціонерів→ Таємниці старовинних ікон

Таємниці старовинних ікон

Під час реставрації під невиразним живописом ХІХ ст. на іконі може бути виявлено чудовий бароковий живопис першої половини XVIII ст., а під живописом другої половини XVIII ст. - унікальну пам'ятку іконопису початку XVII ст.

Великий інтерес до старовинних творів станкового живопису ґрунтується не тільки на їх художньому значенні - багато в чому основу зацікавленості становлять і факти історичного характеру, пов'язані з самим живописним твором. Але, попри невпинний процес дослідження художньої спадщини минулих століть, більшість творів чекають на відкриття їх власної історії, а іноді і справжнього обличчя.

За століття існування творів живопису часто губляться відомості про ім'я живописця, замовника, забуваються і перетворюються на невідомих особи, зображені на портретах, іноді стає незрозумілим символічний зміст композиції або безіменною - подія сюжету. Зникнення достовірних фактів про історію створення живописних творів спричинюють і зміни, які відбуваються із самим зображенням. Потемніння і пожовтіння лаку суттєво впливають на первинний тон і колорит живопису, тому прихованими стають дрібні деталі зображення - підписи і дати. Спотворюють зображення й реставраційні правки попередніх століть. За такої ситуації пошуки і повернення загублених імен, пов'язаних із живописним твором, з'ясування історії його побутування нагадують детективне розслідування і перетворюють мистецтвознавче дослідження в захоплюючий процес відкриття давно забутих фактів «біографії» старовинного живопису. Іноді таке дослідження неможливо завершити без проведення реставрації. Реставраційні процеси дозволяють не тільки зберегти твір у якості документального свідоцтва епохи, але й, звільняючи живопис від пізніших нашарувань, дають можливість уточнити стару або встановити нову атрибуцію твору, який змінив свій вигляд. Деколи завдяки реставрації вдається відкрити ім'я автора або точніше визначити час створення твору.

Здійснювати декодифікацію іконописного малярства з позицій встановлення історичних фактів їх побутування складно з кількох причин. По-перше, ікони підписувалися досить рідко, через це іконописці, котрі їх виконували, назавжди залишаться анонімними. По-друге, практично неможливо встановити походження ікони, якщо такі відомості не були відразу зафіксовані на самій іконі або у супровідній документації. При цьому зазвичай не виникає складнощів із встановленням сюжетів ікон, оскільки вони виконувались у межах канонічних вимог до іконографії сакральних зображень і супроводжувалися підписами, які ідентифікували святого або сюжет. У такій ситуації зібрати докладну історичну довідку вдається тільки в окремих випадках, коли досліджується особливо шанована й відома ікона. Вивчення ж більшості іконописних творів можливо розгортати тільки у мистецтвознавчому напрямку.

У цьому сенсі головною таємницею ікони, яка піддається спробам декодифікації, є сам живописний шар. На давніх іконах він може складатися з кількох шарів зображень, і в його багатошаровій структурі зафіксована історія буття ікони, а стилістичні характеристики зображень є антологією художніх смаків кількох епох. За подібних обставин будь-які висновки щодо атрибуції ікони будуть передчасними і недостовірними, доки не відбудеться ретельна реставрація із необхідним комплексом досліджень її живописного шару.

Старовинні ікони, які ще не пережили реставраційного втручання або воно було виконано давно, приховані під товстим шаром потемнілого лаку. Звільнення живопису від постарілого лаку дозволяє побачити колорит твору, близький до часу виконання живопису, однак відкритий таким чином живопис сам може виявитися тільки оновленням або записом, що приховує дійсний скарб у вигляді давнього іконописного малярства. На цьому етапі необхідно зупинитися на уточненні значення використаних термінів. «Оновленням» у подальшому будемо називати будь-які переписування старовинного зображення зі збереженням сюжету в межах малюнку і композиції для повернення іконі яскравості кольорів. Терміном «запис» позначимо виконання нового зображення поверх давнього живопису, метою якого було створення абсолютно іншого зображення, не пов'язаного з попереднім сюжетно.

Традиція оновлення іконописного малярства сягає корінням доби Середньовіччя. Однією з головних причин її виникнення і багатовікового існування є сутність сакрального призначення ікони. Для її обрядового функціонування зображення мало підтримуватися в цілісності, тобто бути в непошкодженому стані, що необхідно для віддавання образу молитов. Тому, відповідно до церковної доктрини, коли живописний шар на іконах із часом темнішав, втрачав яскравість кольорів, забруднювався кіптявою і пилом, пошкоджувався через відшарування і випадіння ґрунту, - зображення втрачало свої якості. Для повернення обрядових функцій зображення мало оновитися. Такі оновлення здійснювалися знов і знов, залежно від стану збереженості живопису. Завдяки цьому давні й особливо шановані ікони можуть мати до 5-7 шарів живопису.

Прикладом багатовікової історії оновлень є живописна поверхня Володимирської ікони Божої Матері ХІІ ст., яка сьогодні зберігається у Третьяковській галереї в Москві, - на ній розкрито вісім шарів оновлень, включаючи останнє реставраційне тонування 1919 р. Треба сказати, що ікони з такою кількістю живописних шарів є рідкісними винятками. В більшості ж випадків ікони мають один або два шари оновлень, виконаних з інтервалами приблизно в одне століття. Таким чином, під невиразним живописом ХІХ ст. на іконі може бути виявлено чудовий бароковий живопис першої половини XVIII ст., а під живописом другої половини XVIII ст. - унікальну пам'ятку іконопису початку XVII ст.

Тенденція до записування старовинних ікон новими сюжетами на Україні поширюється з кінця ХVIІI ст. й особливо розповсюджується в ХIХ ст., коли в сакральному мистецтві стверджуються художні норми класицизму. З цього часу пам'ятки живопису попередніх століть починають переписувати не тільки через руйнування живописного шару, але й, не в останню чергу, з міркувань естетичного порядку. Зміна художніх смаків у суспільстві призводила до хибного погляду на старовинний іконопис - як на недосконалий, ремісний, що не має художньої цінності. Через це ренесансні й барокові пам'ятки українського іконопису спотворювалися живописом, виконаним у новій «академічній» манері.

Наскільки радикальними були записи старовинного малярства, можна судити з випадків відкриття під живописом другої половини XVIII - XIX ст. старовинних зображень XVII - початку XVIII ст. Яскравим прикладом розкриття ікони від пізнішого запису зі зміною сюжету є чудова ікона св. великомучениці Параскеви П'ятниці з Волинського краєзнавчого музею. Вона зберігалась у музеї як зображення св. архангела Гавриїла і була датована XVIII ст. У процесі реставрації й розкриття ікони було виявлено, що під поясним образом архангела зберігся у задовільному стані образ св. Параскеви П'ятниці, який за стилістичними, іконографічними характеристиками і технікою виконання відповідає початку XVII ст.

У практиці іконописців-поновителів існувало кілька способів підготовки поверхні ікони для нанесення нового живописного шару, які так чи інакше псували давнє малярство. Найменш шкідливим у цьому сенсі був спосіб запису безпосередньо поверх потемнілого і забрудненого захисного покриття - шару оліфи або лаку. В інших випадках захисне покриття перед нанесенням нового зображення видалялось, аби своїм темним кольором не псувало колорит покладеного на нього нового зображення. Видалення потемнілого шару оліфи здійснювалося різними способами шліфування, яке зазвичай не тільки знімало поверхневий шар, але й знищувало фарбовий шар, знімаючи його на деяких ділянках до ґрунту.

Був ще один спосіб підготовити поверхню ікони під нанесення нового живопису: вона вкривалася тонким шаром левкасу, накладеного поверх усього старовинного іконопису. Такий спосіб застосовувався до ікон із різьбленим левкасом на тлі, оскільки в незалевкашеному вигляді неможливо було б змінювати композицію майбутнього зображення.

Для підтвердження наявності старовинного зображення під верхнім живописним шаром ікона має пройти низку досліджень, які передують реставраційному втручанню: оптичні, хімічні й фізичні методи дослідження, рентгеноскопію, мікро- і макрофотографування, обстеження в інфрачервоних променях й ін. Комплекс цих заходів дозволяє зібрати максимально можливі на сьогодні відомості щодо встановлення кількості живописних зображень, стану збереженості й сюжету давнього іконопису.

Утім, деякі прогнози щодо наявності старовинного зображення можна зробити і з візуальних спостережень. Першим зі знакових натяків на можливість існування кількох зображень на іконі є дерев'яна основа, на якій виконана ікона. Давність самої дошки, її конфігурація, спосіб столярної обробки та з'єднання її дощок у єдиний щит (якщо ікона великого розміру), форма і спосіб врізання шпуг дозволяють датувати ікону з точністю до століття, в окремих випадках і точніше. Коли при цьому виконаний на ній живопис за своїми стилістичними і техніко-технологічними характеристиками не відповідає часу створення дошки, а є значно пізнішим, можна впевнено говорити, що на старовинній дошці колись існувало інше зображення, яке тепер або втрачене, або існує потенційна можливість виявити його під верхнім живописним шаром.

Другою ознакою існування під верхнім зображенням більш давнього живопису є виявлення через невеликі втрати верхнього живописного шару (а іноді й ґрунту) ділянок уцілілих фрагментів нижнього живопису.

Деякі відомості про характер нижнього живопису може дати обстеження твору в боковому освітленні, за умови, що фарби запису покладені тонким шаром і без попереднього ґрунтування поверхні. Якщо мала місце зміна сюжету або композиції, то пастозні мазки нижнього зображення, якими моделювався рисунок, будуть створювати нелогічні щодо верхнього живопису опуклості згустків фарби на поверхні твору. Підтвердження запису зі зміною сюжету можна виявити і за наявності контрастних відмінностей у кольорах нижнього і верхнього шару живопису, в місцях осипів. При оновленні зі збереженням сюжету воно виконувалося не тільки в межах малюнку старого зображення, але й у близькій колірній гамі. Тому виявлення інших кольорів фарб у нижніх шарах живопису, на відміну від верхніх, вказує на зміну сюжету.

Присутність описаних ознак є підставою для проведення згаданого вище комплексу ґрунтовних досліджень, які дозволяють уточнити попередні висновки. У випадку підтвердження задовільної збереженості нижнього зображення воно може бути відкрито реставраторами шляхом видалення верхніх шарів живопису або розшаруванням живопису і переносу верхнього шару на нову основу. Відкриття, атрибуція, експонування давніх пам'яток іконопису є хвилюючою і вагомою подією для вітчизняного мистецтвознавства. Цим відкриваються широкі перспективи для ґрунтовних досліджень віднайдених ікон, введення їх у науковий обіг із вписуванням нових сторінок до історії українського мистецтва.

Світлана Оляніна

artukraine.com.ua


 
КРАЩА СРІБНА МОНЕТА 2018р.
Всього голосів: 52
Результати
Нумізматичний форум RAND


© Магазин Антиквар

Розробка та розкрутка
дизайн студія 2day
+ 38 (0352) 23-59-55  info@antykvar.com.ua  
 Карта сайту  Допомога  Лінки