Магазин Антиквар Не зовсім ідеальний український арт-ринок
 
    
 

Гроші - це свобода,
викувана із золота

Е.М. Ремарк

Скриня


ГоловнаСтатті для колекціонерів→ Не зовсім ідеальний український арт-ринок

Не зовсім ідеальний український арт-ринок

Український арт-ринок не можна назвати ідеальним. Але розносити в пух і прах навіть найбільш недосвідчених його учасників все ж не варто, адже вони сприяють становленню ринку в країні, де його ніколи не було.

Спробуйте назвати українську галерею з двохсотрічною історією. Або згадати галериста, відомого на весь світ, як Ларрі Гагосян. Або десяток українських художників, які продаються за тими ж цінами, що Джефф Кунс або Герхардт Ріхтер. На жаль, українська історія мистецтва бідна і на мистецтво, і на історію. І в цьому немає провини ні сучасних художників, ні діячів ринку в цілому, підкреслює галерист Ліка Співаковська.

Країні лише 25 років. Чи варто говорити про те, що під час «совка» не було комерційних галерей і колекціонерів? А визнання тоді отримували художники, які вибили держзамовлення на створення фігури Леніна в повний зріст або портретне зображення Сталіна, в тьмяних кольорах, але з червоною зіркою.

І якщо в Європі покоління колекціонерів зростали століттями, змінювали один одного, прекрасно усвідомлюючи, навіщо вони колекціонують мистецтво, яка його ціна й цінність, розбираючись у ньому і в арт-ринку, то якими є наші колекціонери? Дорогі предмети мистецтва можуть собі дозволити українці, яким за 50, та й і з них ‒ всього 3%. Це люди, що пережили перебудову, яка допомогла їм отримати у той чи інший спосіб своє багатство. Але чи дала перебудова їм любов до колекціонування? Навряд чи їм було до вивчення історії мистецтва. У підсумку ми маємо Пшонка-колекціонерів, яким головне ‒ щоб було красиво, з блиском, багато. І тут уже під попит підлаштовується пропозиція.

Вчитися в нашій країні ніде й досі. Причому не тільки колекціонерові, а й художнику ‒ контемпорарі арт в Україні в художніх вузах не викладають. А галерист може, в кращому випадку, закінчити «Музейну справу», де його навчать архівувати у великий «гросбух» дані про етапи реставрації картин. У нас немає дисципліни «Галерейний бізнес». І ми досі боїмося ментально пов'язати мистецтво з грошима: ніби як не комільфо змішувати високе з валютою.

У нас досі міцно сидить в головах переконання, що художник повинен бути голодним, картини ‒ безкоштовними. Всі музеї та галереї повинні оплачувати опалення й комунальні послуги за рахунок приємного аромату осіннього листя. І той, хто наважується пробувати окупити цей бізнес ‒ просто нелюд, котрий не розуміє справжньої цінності високого і незбагненного.

У 2014 році, за даними звіту TEFAF (The European Fine Art Foundation), оборот світового арт-ринку досяг 51 млрд євро. Цікаво, як це ‒ якщо все в мистецтві має бути безкоштовно? Навіщо взагалі по всьому світу люди займаються цим мистецтвом? Тому що їм це просто приємно?

Ринок мистецтва, як це не прикро, завжди залишається в першу чергу ринком ‒ тобто спекулятивним. На спекуляції працюють Philips, Sotheby's, Christie's, галереї, дилери і самі колекціонери. Купив на первинному ринку у художника дешевше, продав на вторинному ‒ аукціоні ‒ подорожче. Вклав у картину $100 000, продав ‒ отримав $150 000. Вклав у розкрутку художника $10 000 ‒ підняв його в ціні до $50 000, заробив $40 000.

І так, я, може, розчарую кілька високодуховних цінителів ідейно-сублімаційного мистецтва, але будь-який ідейний художній проект стає таким саме завдяки рекламуванню, піару та донесенню цієї самої ідейності. І все це робиться за гроші і заради грошей.

Так, Ларрі Гагосян сім років розкручував Деміена Херста, якого знайшов колись на одній із рядових виставок. І вкладав у нього гроші – не для того щоб світ насолоджувався високоідейними інсталяціями з акулячих тушок, а для того щоб за 10 років заробити на художнику 100 млн.

У нас чомусь вважають, що арт-ринок якось сам по собі має зародитися, стихійно утворитися. Але становлення будь-якого ринку – це, насамперед, запит не від суспільства, а від держави. Уже став класичним приклад – китайський арт-ринок. Вісім років тому Китай займав 8%-ву частку світового арт-ринку, а до 2014-го – виріс до 22%, обігнавши Великобританію, й увійшов до трійки лідерів. Це за умови, що 2004-го не було жодного помітного у світі колекціонера, а 2014-го – колекціонери з Китаю займали вже 6% у світовому топ-200.

Як Китаю це вдалося? Завдяки участі держави, впровадженню спеціальних програм і цілеспрямованого формування арт-структур. Можливо, Китай поставив перед собою мету стати сховищем об’єктів мистецтва номер один, і до цієї мети йде. А можливо, у китайців є чітка програма, як на цьому, через роки, вони будуть збагачуватися. У будь-якому разі, формування арт-ринку – це не доля одинаків-добровольців. Це комплексне завдання, у якому, крім ланцюжка художник – посередник – колекціонер, має бути ще держава, що формує й підтримує попит.

Я з глибокою повагою ставлюся до тих, хто в умовах повної відсутності ринку, монетизації та комерційної успішності арт-індустрії все ж намагається виростити малину в пустелі. Арт-ринок набагато складніший, ніж турбізнес, наприклад. І навіть складніший, ніж завод із виробництва олії. Окупається – десятиліттями, якщо взагалі окупається. Покоління колекціонерів треба плекати. І, найімовірніше, навіть наші діти ще не стануть тими колекціонерами, якими британці або французи вже народжуються.

Тому, замість лаяти тих, хто хоч щось намагається робити, краще їм подякувати. Так, можливо, роблять вони все не ідеально, а хтось – відверто погано. Зате вони, принаймні, намагаються. А кількість рано чи пізно переходить у якість.

Ліка Співаковська
Forbes Україна



 
КРАЩА СРІБНА МОНЕТА 2018р.
Всього голосів: 45
Результати
Нумізматичний форум RAND


© Магазин Антиквар

Розробка та розкрутка
дизайн студія 2day
+ 38 (0352) 23-59-55  info@antykvar.com.ua  
 Карта сайту  Допомога  Лінки